...
А ми вже зовсім чужими стали,
Тепер не почую від тебе привіт.
І не знаю я, кого так знала,
Як ніби знала цілий світ.
Дивуюсь, як ти легко граєш,
Ти граєш і не піддаєшся.
Хорошого ти мало помічаєш,
Мені ніяк не віддаєшся.
Я не замітила як знов
Проблему заново створила.
А я ж не вірила в любов,
Та мама інше говорила...
Дурна я, що довірлива така,
Дурна, що душу я не тим відкрила.
Тоді я ще була слабка,
Тепер, тебе я зрозуміла.
Наївна! — люди говорили,
Все правильно! — казала я.
Тому і голову дурив ти,
Коли слабкою я була.
А ми вже зовсім чужими стали,
Я тебе не забула, та знай:
Ти не забудеш як разом гуляли,
Та те, ким були ми, прошу, забувай!