Тепер не почую від тебе привіт.

І не знаю я, кого так знала,

Як ніби знала цілий світ.

Дивуюсь, як ти легко граєш,

Ти граєш і не піддаєшся.

Хорошого ти мало помічаєш,

Мені ніяк не віддаєшся.

Я не замітила як знов

Проблему заново створила.

А я ж не вірила в любов,

Та мама інше говорила...

Дурна я, що довірлива така,

Дурна, що душу я не тим відкрила.

Тоді я ще була слабка,

Тепер, тебе я зрозуміла.

Наївна! — люди говорили,

Все правильно! — казала я.

Тому і голову дурив ти,

Коли слабкою я була.

А ми вже зовсім чужими стали,

Я тебе не забула, та знай:

Ти не забудеш як разом гуляли,

Та те, ким були ми, прошу, забувай!

Як думати лише про нього...

Його гаряче тіло відчувати,

І знати що немає більш такого.

Скажіть, як це триматися за руки,

Ніколи не хотіти відпускати?

Як ніжно подивитися на губи,

Коли так хочеться поцілувати...

Як це, знати, що знайшла,

Що твій, лиш твій, назавжди.

Що нічиєю більше не була,

Радіти, на коліна впавши.

Як думати, що він складна загадка?

Шукати відповідь в його словах.

І знати, що знайдеш відгадку,

Руки його тримаючи в своїх руках.

І ще, скажіть, як виглядає

Переплетене любов'ю серце?

Який у нього ритм? Скажений?

Я відчуваю це, здається...

и стать ангелом с белыми крильями.

Но тут тело попросит проснуться,

и забыть эти сны ванильные.

Да, этот мир ужасно жесток,

когда предают любимые.

Так же как по сердцу ток,

и дни становятся тоскливые.

Когда родители тебя не понимают,

когда одиночкой себя чувствуешь,

в голове гнилые мысли не отпускают,

и в душе пустота присутствует.

Я не стремлюсь к идеалам вовсе

для меня идеалов нет!

Если они извинения попросят,

я просто улыбнусь им в ответ...